Психологічні наслідки Гамбурзького вогняного шторму (1943) – сценічне читання
Hinweis: Dies ist eine automatische Übersetzung des Seiteninhalts. Für verbindliche Informationen gilt der deutsche Originaltext. (Українська) Original anzeigen
Примітка: це автоматичний переклад вмісту сторінки. Для достовірної інформації діє німецький оригінал. (українською) Показати оригінал
«За психологічними дослідженнями 30 відсотків усіх німців, народжених у Другій світовій війні, були травмовані — через втрату рідної домівки, розлуки, бомбардування, голод, втечу та смерть близьких родичів.»
З цією цитатою з прорывного твору Anne-Ev Ustorfs Wir Kinder der Kriegskinder 2008 року розпочалася сценічна читка курсу психології S4. Але що насправді таке травма, і як її долати? Чому трапляється так, що травматичні досвіди можуть передаватися й наступним поколінням?
Ці питання було зразково досліджено активним курсом на прикладі Гамбургського вогняного шторму, який у 2023 році відзначився своїм 80-им роком. Жахливі бомбардування у липні 1943 року, після яких схід Гамбурга був майже знищений до рівня ґрунту, не можуть бути зрозумілі без повного контексту повітряної війни у Другій світовій війні. У своїй стандартній праці з цього питання британський історик Річард Овері намалював дуже диференційовану картину агресійної війни з боку націонал-соціалістичної Німеччини, а також реакцій у атакованих країнах, таких як Великобританія, Польща та Нідерланди. Цей тематику опрацювали Джонас і Джастін. У центрі їхньої презентації стояв документальний фільм «London can take it», який показує реакції населення після перших п’ятьох тижнів безперервних нічних атак від вересня 1940 року. Висловлюються почуття спільності, розсудливість та практичні рішення, які були знайдені у боротьбі з руйнуваннями.
Ситуація цивільного населення була схожою у всіх залучених країнах: війна та нічна тривога стали повсякденністю. Чінаса пояснювала, що саме мало бути в багажі захисного приміщення та які типи бункерів ще й сьогодні можна знайти в Гамбурзі. Велика зацікавленість викликала настільна гра «Luftschutz tut Not», яка була виставлена у пам’ятнику Св. Ніколая, щоб дітям у ігровій формі вселити, що слід враховувати під час виходу в бомбосховище за сигналу тривоги.
Зворушливий звіт єврейської свідки часу Маріоне Інґрам із її автобіографії «Kriegskind. Eine jüdische Kindheit in Hamburg» 2016 року читали Бетті та Табея. Через те, що вони були єврейками, їм та їхній матері не дозволили входити до бомбосховища. Так вони безпосередньо стали свідками влучання бомби у їхню квартирку в Ейлбекері та блукали по вулицях без захисту. Іронія долі полягала в тому, що їх згодом оголосили мертвими, і тому наказ про депортацію, який уже існував, не було виконано.
Ще одним видатним свідком гамбурзького вогняного шторму є дискусійний автор-вокаліст Вольф Бієрманн. У пісні «Die Elbe bei Hamburg» він обробив страхітливі кадри, які бачив як дитина у Хаммербруку. Вражаюче Мілена аналізувала, як Бієрманн за допомогою слів та музики втілив травму у слова. Строка «Genau auf Sechseinhalb blieb meine Lebensuhr da stehn» тут стає символом зупинки в життя дитини, яка майже не пережила пожежний шторм.
Як присутні сліди руйнувань у точнішому погляді на зображення міста ще й досі зберігаються, продемонстрували Сюзанна та Клара. Тут стоять класичною стилістикою доби відправлення будинки на стиках століття та непомітні кирпичні будинки, які після війни були відбудовані з руїн або новостроєні на місцях зруйнованих будівель. Такий же феномен можна зустріти у тих містах, які тоді були атаковані націонал-соціалістичним Німеччини. Як символ безглуздого знищення, але й пізнішої політики примирення стоїть англійське місто Ковентрі, яке у 1940 році було знищене до рівня ґрунту.
Особливістю гамбурзької історії є відносно швидка нормалізація післявоєнного побуту під британським окупаційним режимом та негайне створення демократійного прес- та радіо-ринку, як його Ноуелл Ка́вард попередньо передбачив у своїй сатиричній пісні «Don’t let’s be beastly to the Germans» 1943 року.
З психологічного боку Мале́на розглядала міську пам’ятко-пам’ятову культуру. Хоча в Гамбурзі від самого початку існували ритуалізовані дводенні події пам’яті та випуски у радіо та телебаченні, шлях від того, що з сьогоднішньої точки зору більше фразеологічної пам’яті, через яку емоції трималися на відстані, до глибокої психологічної обробки подій ще був не вільним. За допомогою фрагменту фільму 1963 року, що виявляє невідповідності між словесними висловами свідка часу та невербальними відмежувальними механізмами, Мелена діагностувала «нездатність оплакувати» — наказ того часу, який був визначений Александром і Маргаритою Міцшерліх 1967 року.
Оформлення читання супроводжувалося зворушливими розповідями сучасників і учасників Hamburgh Firestorm, а також їхніх дітей та онуків. Були також відтворені витяги з двох терапевтичних бесід, які зібрав для нас Гендрик. У рамках довготривалого гамбурзького науково-дослідного проекту «Erinnerungswerk Hamburger Feuersturm» були допитані свідки часу. Для багатьох з них це було перше велике виступлення та перебування під професійним супроводом, де вони могли розповісти про свої травматичні переживання. Надто глибоко закопані були спогади та занадто велика загроза флешбеку, раптового повернення подавлених відчуттів — тому всі бесіди також супроводжувалися психотерапією. На запитання, що тримало їх протягом десятиліть, щоб справлятися з цими болісними спогадами, відповіла свідок Marie W., у виконанні Мелени: «Ні. Нічого. Я йду з пам’яттю сам.»
Ці висновки показують масштаби того, як неуспішні травми формували життя свідків. Якщо одна травма не розв’язана, є велика ймовірність того, що вона неусвідомлено передається дітям і онукам. Так може статися, що навіть онуки покоління війни страждають від страхітливих внутрішніх образів, які нагадують травми їхніх дідусів та бабусь, наприклад, сни про палаючі будинки та зруйновані міста або страждання через невмотивовані страхи. У блискучій промові досліджував То Уєн механізми трансгенераційного перенесення травм на основі досліджень соціальної психологині Анджели Морé.
З явно розчуленим виглядом пан Фрекенфельд високо оцінив роботу курсу психології, створену в період із вересня 2023 року по квітень 2025 року, яка також була нещодавно відзначена премією конкурсу «Демократичні дії».
Звіт: Ева Машке
Фотографії: Антьє Кірхбауер